27 березня відзначається Міжнародний день театру

Згадки про перший театральний досвід датується 2500 роком до н. е. Перша театральна вистава відбулася в Єгипті. У давній Греції театр почав формуватися як мистецтво — встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також з’явилися інші театральні форми.

Український театр

Театральне мистецтво в Україні сягає корінням у сиву давнину і бере початок з фольклору. У веснянках, купальських та обжинкових піснях, у колядках та щедрівках, у весільних та похоронних обрядах наявні яскраві елементи лицедійства: слова, мелодії, танцю, пантоміми. Ще за часів Київської Русі скоморохи започаткували примітивний театр — потішні видовища на майданах і базарах. Пізніше, в XVII — XVIII ст., популяризаторами своєрідного театру були студенти Києво-Могилянської академії, які під час вакацій ставили інтермедійні вистави. Також широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток із соціально-побутовими перфомансами.

У 1795 році відкрився перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. У Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі — 1809, в Полтаві — 1810.

XIX століття ознаменувалося появою драматичних творів Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка. Українське акторське мистецтво, сам театр набрали виразних суспільно-громадських функцій, що сприяло піднесенню національної свідомості народу.

Підвалини саме українського театру заклав Марко Кропивницький, який створив «Театр корифеїв» — професійну театральну трупу. Він сам шукав і вчив своїх акторів: М. Заньковецьку, П. Саксаганського, М. Садовського, Г. Затиркевич-Карпинську.

 

Репертуар не був особливо широким («Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» Івана Котляревського, «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка). Тож стало само собою зрозумілим, що потрібні нові твори, в яких би відчувався подих сучасності. Їхніми авторами стали Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, що одночасно були й драматургами, й режисерами, й акторами.

Театр завжди мав виключно важливе етичне і художнє значення, сприяв формуванню естетичного смаку, розширенню кругозору. Чи слухаємо ми оперу, чи насолоджуємося майстерністю і грацією артистів балету або з душевним трепетом стежимо за грою драматичних акторів, — ми завжди відчуваємо особливу атмосферу свята.

З нагоди Міжнародного дня театру пропонуємо здійснити віртуальну мандрівку оперними театрами України.

                     https://discover.ua/inspiration/virtualna-podorozh-opernimi-teatrami-ukrayini

  

 

Щороку 14 березня в Україні відзначається День українського добровольця. Пам'ятна дата встановлена Верховною Радою України у 2017 році, щоб вшанувати мужність та героїзм захисників незалежності, суверенітету й територіальної цілісності нашої держави.

Дата 14 березня була обрана не випадково. Саме в цей день у 2014 році на тренувальну базу в Нових Петрівцях з Майдану Незалежності вирушили перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану для формування першого добровольчого батальйону. Чоловіки й жінки самоорганізувалися та вирушили на схід України – на захист нашої держави та її суверенітету.

Україна переживає найбільше випробування у своїй новітній історії – повномасштабну збройну боротьбу з російським агресором за власну незалежність і територіальну цілісність. Завжди, у найважчі часи нашої історії, знаходилися відважні, які добровільно брали зброю до рук і ставали на захист своєї Батьківщини. Воїни Русі-України, лицарі Костянтина Острозького, козаки Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Виговського та Івана Мазепи, воїни Армії Української Народної Республіки та Галицької армії Західноукраїнської Народної Республіки, Антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни, Української Повстанської Армії мужньо здобували героїчні перемоги й віддавали свої життя за українську землю. Нині добровольцем став увесь Український народ: ті, хто прийшов до центрів комплектування та поповнив ряди Збройних Сил України; ті, хто став до лав територіальної оборони; ті, хто всіляко допомагає захисникам і готовий стати до їхніх лав завтра. Наша готовність добровільно стати на захист України є вирішальною запорукою нашої перемоги.

А люде виростуть. Умруть

Ще не зачатиє царята…

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Сьогодні день народження Тараса Шевченка, українського поета, художника, мислителя, пророка.

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю пам’ятає і шанує людство. До славної когорти таких людей належить і Великий Кобзар українського народу – Тарас Григорович Шевченко. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого життя, – писав поет, – становить частинку історії моєї Батьківщини». Він пробуджував любов до України, ненависть до гнобителів, кликав сильних на подвиг, вселяв у слабких надію і віру. 

Народився Тарас Шевченко (1814-1861 рр.) в селі Моринці, що на Черкащині, в сім'ї кріпаків поміщика Павла Енгельгардта. Дуже рано хлопець залишився круглим сиротою. Подальша доля малого Шевченка – аж до викупу його з кріпацтва – була пов'язана з долею П.Енгельгардта та з Петербургом. У Петербурзі Т. Шевченко познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, з поетом Євгеном Гребінкою, а згодом – з Карлом Брюлловим і Василем Жуковським, які відіграли в житті Т. Шевченка надзвичайну роль, які викупили його з кріпацтва у 1838 р. за 2500 рублів. Того ж року Т. Шевченка зарахували учнем Академії мистецтв. Навчався він під керівництвом Карла Брюллова. А вже 18 квітня 1840 р. з'явилася перша збірка поезій – «Кобзар» – подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й у самосвідомості українського народу. Всього за життя Шевченко створив 235 поетичних творів: віршів, поем та балад, при цьому деякі з віршів поета мають декілька дуже відмінних один від одного варіантів, кожен з яких вважається окремим твором. 

У 40-х р. ХІХ ст. Т. Шевченко відвідував різні куточки України, але вже не як кріпак, а вільна людина. У 1846 р. Т. Шевченко долучився до «Кирило-Мефодіївського братства» – організації, що ставила собі за мету відродити в українців самосвідомість, гідність і визволитись з російського колоніалізму. На початку 50-х р. члени братства зазнали масових арештів. І Т.Г. Шевченко не був виключенням. Його арештували та засудили до служби рядовим в одному з Оренбурзьких корпусів. Також великому митцю заборонили малювати та писати.

Звільнення Т. Шевченко отримав аж через 10 р., проте йому заборонили проживати на рідній землі. Та не довго прожив Кобзар після заслання, 10 березня 1961 р. його не стало.

Могила Тараса Григоровича Шевченка знаходиться у Каневі на Чернечій горі, на Черкащині. Спочатку на могилі був простий курган з дубовим хрестом, який мав вигляд козацької могили. У липні 1884 р. завдяки зусиллям і коштам В. Тарновського та пожертвуванням на вершині гори було встановлено меморіальний хрест, вилитий з чавуну. Поруч збудували хатину, де організували «Тарасову світлицю», яка стала народним музеєм, присвяченим Тарасу Григоровичу. У 1939 р. було встановлено пам’ятник, який стоїть до наших днів. Автором цього пам’ятника є видатний український майстер Матвій Манізер.

Біля могили організовано Канівський державний музей-заповідник Т.Г. Шевченка, де зберігаються пам’ятки архітектури та меморіальних місць українського народу.

Нині Шевченків «Кобзар» для українців те саме, що й Біблія для віруючих. Його загортали у вишитий рушник і зберігали біля образів як святиню. По ньому українські селяни вчилися читати.

Слово українського поета-пророка, художника і мислителя Т.Г. Шевченка звучить в усіх куточках нашої планети, його твори видані багатомільйонними тиражами. Кожен, хто прилучається до поетичного слова Великого Кобзаря, черпає в ньому наснагу, як любити Україну, боротися за її волю та незалежність. Його заклик «борітеся – поборите!» – підтримує і надихає українських вояків боротися і визволяти Україну від російських окупантів.

Віддаючи шану пам’яті геніального сина України, наші співвітчизники в ці березневі дні з новою силою усвідомлюють велич духу і силу могутнього таланту Т.Г. Шевченка. Його життя назавжди залишається прикладом незламності людини, що присвятила себе благородній меті визволення від соціального і національного гніту свого народу, боротьбі за щастя всіх людей.